23 березня kasa.in.ua побувала на концерті Тома Оделла. Читайте у нашій статті, як британцю вдалося взяти столицю без бою
Невимушена атмосфера, півтемрява, приємна музика. Хтось товчеться під сценою, хтось розслабляється в барі після робочого дня, а хтось просто нудьгує в очікуванні концерту. Розігрівати публіку виходить Constantine – підписант лейбла Дорна. 30-хвилинний сет ділить зал на скептиків і на тих, кому зайшло.
Модний плейлист перериває «Ніч яка місячна» і на сцені з’являється Том Оделл у супроводі музикантів. Один красивий жест на початку концерту – і публіка його на весь вечір. Він швидко заволодіває невеликою сценою «Stereo Plaza» і розпочинає бравурний виступ.
26-річний британець ударяє по клавішах і звучить «Still Getting Used to Being on My Own». М’яке світло софітів пронизує музиканта наскрізь. Фортепіанні переливи, то широкі, як озеро, то тихі, як маленька річка, заповнюють простір до країв, поки в бій не вступають ударні та гітари. До красивих пасажів додається рок-динаміка. Іноді під час потужних атак барабанщика, напір настільки сильний, що клавішні просто відступають. Це і є основною відмінністю між лайвами Оделла та його студійними записами.
У Тома фантастична група з 5 музикантів. Вона не тільки ущільнює саунд, але й дає cпіваку певну свободу. Оделл не сидить за своїм інструментом, як свинцевий. Він сміливо грає однією рукою, вскакує, щоб просто співати, передає віжки своїй групі і йде до глядача. Молода неприборкана енергетика зносить все на своєму шляху. Раптом виявляється, що Оделл – не лише пай-піаніст з ангельською зовнішністю, який смирно грає свої партії. В ньому бушує рок-стихія, яка виливається у шалені імпровізації.
Пишні балади, що починаються з тихої гри Одела потім розганяються до напоказ емоційних епіків таких, як «Hold Me», «I Know». Нові пісні зал зустрічає так само захоплено, як і старих фаворитів. Посил Оделла простий, але близький молоді. Він не вміє фільтрувати людей у своєму житті, постійно зв'язуючись «не з тими» («Wrong Сrowd»), переживає невзаємні почуття («Magnetized»). Навіть у найсумніші моменти ця музика грає невгамовним сонячним зайчиком. Це усвідомлений вибір – дивитися вперед, навіть якщо причин для радості не так вже й багато. Любити, а не воювати. Вибирати надію, а не розпач; життя, а не смерть.
Квінтесенція концерту – пісня «Here I Am», виконана з космічним надривом, який характерний для всієї творчості Оделла. Артист сміливо влазить на свій на рояль, танцює, виходить в зал, імітує гру на гітарі, не попадає в ноти, імпровізує. А потім сідає за клавішні і видає «Another Love», завдяки якій він опинився там, де він є зараз. Це музика для тих людей, які час від часу зупиняють вічний біг і міркують над тим, чи їх серце б'ється так часто від постійного прискорення або воно вже прийняло ритм нового часу.
Білявий британець демонструє, як можна вийти далеко за межі того, що прийнято називати поп-музикою. Можливо, саме йому вдасться заповнити лакуну між еталоном 70-х Сером Елтоном Джоном та епічними Coldplay. Солодкі пісні, зворушливий фальцет у поєднанні з незвичними стрекотливими гітарами, грозовими ударними та неочікуваними вокальними хуками возвеличують музику Оделла на фоні інших поп-виконавців.