U-РARK FESTIVAL: ЗРОБИТИ НЕМОЖЛИВЕ

09.12.2016

Початок липня для Києва ознаменувався музичною лихоманкою. Одразу два масштабних open-air-а U-Рark та Atlas Weekend зібрали всіх меломанів країни біля своїх концертних майданчиків. Якщо останній зухвало згріб, здається, всіх українських музикантів та трішки прихватив і закордонних виконавців (близько 130 учасників), то U-Рark вирішив грати по-крупному і зробити неможливе – привезти в Україну кращі стадіонні групи світу з одними із найдорожчих шоу. Київ досі не оговтався після цієї грандіозної події. Згадуємо як це було у нашій статті.

6 ЛИПНЯ

Цей день Україна чекала півроку. З моменту оголошення хедлайнерів люди кинулись економити та нервово збирати гроші на квитки, а ми вже тоді почали думати, що напишемо, коли цей день настане, адже для концертного ринку України, який певний час перебував у заціпенінні за відомих обставин, ця подія – виняткова і ризикована.  Вона або розхитає і до того розхитану репутацію України, або гучно заявить музичному світу, що ми знову здатні приймати серйозні команди.

З самого ранку по Києву розгулювали фани у футболках із символікою RHCP, а дехто вже о 8:30 стояв біля входу на НСК Олімпійський, хоча запуск почали тільки о 14:30. На території стадіону розмістились обіцяні фудкорти, палатки з мерчем, а також зона від фестиваля Z-games.  Тут можна було трохи перепочити, сховатись від палючого сонця, поїсти чого тільки душа забажає.

Розмістити сцену не по лінії футбольних воріт, а у східній частині стадіону – прекрасне рішення, адже за рахунок того, що вона відрізала не четвертину трибун, а рівно їх половину, перша фан-зона значно розширилась. Навіть ті фани, які не встигли зайняти ласі місця, могли знайти точку, де добре проглядалась сцена. Не останню роль тут зіграло просте, але по-своєму геніальне правило – заборона проносити на стадіон моноподи та рюкзаки. Простий культурний глядач низько вклонився організаторам за це.

Честь відкривати перший фестивальний день випала киянам The Hardkiss. Ця команда, як ніхто інший, знає що таке імідж і як на нього працювати. The Hardkiss стали довгоочікуваною відповіддю українському слухачеві на його благання про якісну музику, яку не соромно представити на світовому рівні та поставити на одній сцені з RHCP.  Колектив прискіпливо ставиться не тільки до музичної, але й візуальної складової частини своєї творчості, адже це – ілюстрації до їх музики, без яких не було б Hardkiss і якісного музичного продукту. Юлія Саніна, яка з’явилась у терпкому готичному образі, достойно тримала нечисельну публіку, а спекотний рок-саунд The Hardkiss ще більше підігрівав і до того розпечений сонцем Олімпійський.

Далі за розкладом на сцені з’явились британці Nothing But Thieves. Ця молода група прилетіла до нас на світанку своєї блискучої кар’єри. Було очевидно, що у нас мало хто знайомий з їх творчістю, а більшість вперше послухала NBT, коли побачила у списку учасників. Тепер розуміємо заради чого організатори пішли на такий ризик.  Nothing But Thieves – це свіжа рок-музика з шиплячою гітарою і барабанами, надривним вокалом і динамічним стилем. Вокал 23-річного Конора Мейсона то спокушає спокоєм і тягучістю, то вибиває все з глядача своєю імпульсивністю.

Група почала розкачувати публіку з «Itch» та «Painkiller», а коли справа вже дійшла до  «Hostage»,  «If I Get High», «Honey Whiskey» український слухач вже впав в легку ейфорію і закохався по самі вуха. Ну і щоб закріпити довгі та щасливі стосунки Nothing But Thieves та України, прозвучав кавер на пісню The Pixies «Where is My Mind». І нехай на час виступу зібралось не так вже й багато людей, а частина злякалась дощу і розійшлась, але й тих тисяч достатньо, щоб понести цю музику в маси. Бо звучать британці насичено і як мінімум модно.

Якщо NBT – це перша закоханість, то культовий дует The Kills нам намагались привезти 5 років і нарешті змогли. Ці двоє залишались наодинці навіть коли на них були спрямовані тисячі очей. Олімпійський став свідком безперервного хімічного процесу, під час якого синтезувалась звірина пристрасть, доросле кохання і музика.

Елісон Моссхарт і Джеймі Хінс грали старий добрий рок, як завжди, медіативно та виразно. Боротьба чоловічого і жіночого начал, гітари та вокалу не припинялась до тих пір, поки Моссхарт не залишилась одна на сцені, щоб виконати свій акустичний хіт «That love». Та це було майже наприкінці їх сету, а до цього Елісон бралася, як за гітару, так за клавіші і барабанні палички, чим зводила публіку з розуму. І все це супроводжувалось звабливими рухами, палкими поглядами та грайливими посмішками. Ні, це не робота на публіку. Це відбувалось тільки між тими двома на сцені.

The Kills зіграли треки з нового альбому «Ash & Ice», такі як «Hard Habit to Break», «Heart of a Dog», «That Love», «Siberian Nights», а також найкращу драйвову гітарщину, від якої Олімпійський просто вибухав. Проте це не був сет-лист із заїжджених хітів, як очікувалось. Виступ цієї солодкої парочки надовго запам’ятається Україні.

Хедлайнер U-Рark, Red Hot Chili Peppers з'явилися на сцені вчасно і вирішили не щадити фанів – легендарні «Can not Stop», «Dani California», «Scar Tissue» відкрили їх виступ. Натовп реве, підспівує, танцює. Далі сингл «Dark Nessesties» з крайнього альбому довела фанів майже до екстазу. Світло сліпить, гітари нещадно валять, у Кідіса вже заряджена важко зброя у вигляді кращих треків, Олімпійський кипить.   Здається, що щастя не мало меж. Та так тільки здавалось – несподівано на «Nobody Weird Like Me» у «Перців» злетів звук. На жаль, це не могло не вплинути на подальший настрій.  У пресі тільки і говорять про цей інцидент, не заглядаючи далі фатальної для цього виступу «Nobody Weird Like Me». Звичайно, те що трапилось граничить з провалом, адже знайшлось багато незадоволених, навіть коли все більш-менш налаштувалось. Та набагато більше тих, хто мріяв почути наживо «Californication» та «Under the Bridge», оцінити потужність нового альбому та просто насолодитись концертом улюбленої групи. І їх мрії здійснились, хоч це і було не ідеально.

До того ж це зовсім не завадило вийти Red Hot Chili Peppers на біс та виконати «Soul to Squeeze» і «Give It Away», випромінюючи неймовірну енергетику, заряджаючи людей позитивом. Головне, що «Перці» залишились вірними своїм фанам, а істинні фани – їм, поки невдоволені обурювались, адже ніщо не здатне затьмарити довгоочікувану зустріч та сповна пережити те, що пережив Олімпійський. Нехай це буде гарним приводом повторити, та вже без технічних помилок.

8 ЛИПНЯ

Новини про проблеми зі звуком розлетілись мережею і налаштували публіку на другий день фестивалю досить скептично. Це був справжній виклик організаторам, звукорежисеру Muse та взагалі всім, хто причетний до цього дійства.

Відкривала програму другого дня харківська група Шаnа. Відзначимо, що команда зібралась лише у 2014 році, тому їх виступ на Олімпійському – це справжнє диво, адже у нас в країні дуже мало музикантів, які мали таку можливість. Чесно кажучи, до останнього було інтригою як їх зустрінуть та чи вдасться їм втримати багатотисячну публіку.  Основою їх музики є етнічні мотиви, які, чудернацьким способом змішались з роком та електронікою, але і цього міксу групі мало, тому часто у піснях прориваються звуки губної гармошки, саксофона і віолончелі. Це гармонічно сплітається у єдиний досить містичний колоритний візерунок. Складалось враження, що гурт шаманить прямо на сцені. Шаnа створили своєрідну атмосферу, не можемо сказати, що вона вписувалась у загальний настрій рок-фестивалю, та виступ був досить цікавий та гідний.

Після харків’ян на сцену вийшли My Vitriol, які виявились набагато зрозумілішими слухачам, ніж перші учасники. Фронтмен Сом Уорднер часто звертався до публіки, жартував, був досить відкритим, намагався встановити контакт. Виступ був більше схожий на перше знайомство, своєрідною підготовкою до наступних зустрічей, адже My Vitriol поки що не знайшли свого слухача в Україні.  До речі, нам вони привезли матеріал з нового альбому. На перший погляд тут нічого незвичайного немає, але будьте певні нам підфартило, адже за 17 років існування команда випустила лише одну платівку, а друга досі не побачила світ. Зате Київ почув її наживо.

Фінські софт-рокери Poets of the Fall були третьою командою, яка намагалась розкачати Олімпійський. Почали з пісні «Daze», під час якої публіка значно пожвавішала, та і сам фронтмен Марко Сааресто з командою виглядали органічніше на фестивальній сцені. Плюс типові образи рокерів старшого покоління з характерною поведінкою та емоціями – це як мінімум цікаво. Публіка як швидко завелась, так швидко і охолола.  На сьомому небі від задоволення була когорта відданих фанатів «поетів». Ось хто дійсно чекав на групу і залишився більш, ніж задоволеним. А для всіх інших справжнім подарунком було виконання старих нетлінок «Sleep» і «Carnival Of Rust», під які більшість присутніх дорослішали.

На зміну брутальності «поетів» прийшов манчестерський шарм Hurts. Ось хто почував себе хазяїном на київській сцені, адже українці віддали їм свої серця. Це вже сьомий приїзд Hurts і любов до них з кожним разом тільки росте, та і сам Тео не втомлюється повторювати, що щасливий повертатись до нас.

Група з собою привезла кубічні конструкції, де розташувались сесійні музиканти. Виглядає досить ефектно. З’являються найбажаніші британці під  перші акорди «Surrender». Як завжди з бездоганними зачісками, озброєні проникливими поглядами та розкутою поведінкою. Звучить «Some Kind Of  Heaven» –  проникливий вокал, чуттєва подача та харизма, яка вмить обеззброює. Взагалі у сет-листі було достатньо всього: і композицій з нового альбому, і старих улюблених хітів типу «Wonderful Life» та «Stay». До речі, фани на «ура» співали і те, і друге.

Протягом усього концерту вірилося в усі перевтілення Тео, будь то щемливий смуток або ж виплеск печалі, дикий крик або ж щире страждання... В томні та  іноді хижі погляди, різкі рухи вірилося ще охочіше. Те, що Hurts працюють насамперед на жіночу публіку, стає цілком очевидно. Здавалось, що жодна дівчина не змогла встояти перед цими британцями. А коли в натовп полетіли вже традиційні білі троянди...що тут сказати, Тео знає, як завойовувати серця.

А після завершення виступу Hurts натовпу дали час перепочити та привести пульс в норму, адже розкачали на славу. Під час їх сету на Олімпійському вже було тіснувато, а по завершенню взагалі фан-зони були переповнені. Майже півтори години тривали технічні роботи. Переповнювало хвилювання, а про втому всі геть і забули. Навіть традиційних нарікань «чого ж так довго» не було.

22:10 на годиннику. На сцені НСК «Олімпійський» Muse. Нам таке і не снилось. До цього часу Київ, мабуть, не бачив шоу такого масштабу. Музиканти привезли з собою не тільки всі інструменти, але і 11 величезних екранів, на які проектувалося 3D-шоу, з досконало чистим і реалістичним зображення. А неймовірна кількість світла та віртуозний віджеінг надавали шоу ще більшого об’єму.

Не знаємо чи Белламі тримає зв’язок з неземними цивілізаціями чи він продав душу, але його легендарні гітарні рифи поєднують у собі одночасно щось космічне і диявольське. Фантастична четвірка «Psycho», «Plug In Baby», «Butterflies & Hurricanes» та «Assassin» розірвала Олімпійський, який, до речі, не відстаючи від фронтмена, співав всі пісні. І весь цей запал підігрівали вражаючі відеоефекти, від яких дійсно відбирало мову: з’являлись зображення заходу сонця і світанку, вогню і дощу, постапокаліптичного міста, сузір’я та багато іншого. Відеоряд повністю поглинав, створюючи відповідну атмосферу. Величезні кулі, конфетті, серпантин взагалі викликали загальне захоплення. В цей вечір почули виключно золоті хіти «Supermassive Black Hole», «Starlight», «Madness», а також самі ходові сингли з нового альбому, такі як «Dead Inside», «Drones». Метт якимось геніальним способом витягує  часом вибухові, часом холодні, а іноді істеричні вокальні партії без задишок. До речі, цього вечора звук був на вищому рівні.  

В ті моменти, коли Белламі на декілька хвилин після чергового спопеляючого виконання залишав натовп у темряві, було чутно: «Боже, чого ж так круто?!» і подібні звернення. Вперше за декілька років, стурбований цінами на гречку та комунальні послуги народ витягли з цієї самознищуючої рутини і показали щось прекрасне. Це зробили Muse. І тільки зараз розумієш, що значить той космос, про який весь час пишуть у рецензіях та статтях.

Сподіваємося, що U-Рark Festival стане доброю щорічною традицією і набуватиме все більшого і більшого розмаху.

Фото з офіційного фейсбук аккаунту фестивалю.

 

На сайті kasa.in.ua на Вас чекають квитки на найкращі події: https://kasa.in.ua/