Кінець жовтня, глибокий вечір, гасне світло. На сцені з’являється Сергій Бабкін і розпочинає свій монолог. Говорити він буде багато, адже за 15 років музичної біографії пройшов чимало. Всього кілька прожекторів - ось і всі спецефекти. І на екрані не потрібно ніякої емблеми, картинки або відеоряду. Тому, що є той, хто повністю забирає на себе всю увагу публіки.
Бабкін відкриває концерт піснею «Белые рубашки», яка була написана на останньому курсі інституту.Так склалося, що ще зі студентства по правий бік артиста йде музика, а по лівий – театр. Звідси і продумана драматургія, і єсєнінський костюм, і тісний контакт із публікою. Актор, музикант, поет. Три творчих життя в рамах одного земного.
З кожною новою піснею Бабкін ділиться з глядачами історіями знайомства з учасниками своєї команди, запрошуючи їх на сцену. Так зібралася ця унікальна шістка – Сергій Бабкін, Сергій Савенко, Фіма Чупахін, Ігор Фадєєв, Костянтин Шепеленко, Станіслав Кононов. Зал побачив і почув, як визрівала музика від перших альбомів «Ура!» і «Бис!» аж до нових пісень і прямих ефірів на 1+1.
Зі сцени звучали пісні з усіх 10 альбомів. Кращі на думку шанувальників Бабкіна – саме їм артист довірив складати сет-лист концерту. Сюди потрапили глибокі і красиві «Молодость», «Пиши», «Не уходи», «Возьми меня», «Тук-тук». За кожною свої почуття: від кохання, яке переростає в одержимість, до зрілих роздумів про просте і вічне. Група слідує своїй програмі, але Бабкін реагує на все, що відбувається у залі. Він веде живий діалог, робить зауваження жіночці, яка проходить попід сценою, жартує, розповідає пр перший поцілунок зі своєю дружиною і про те, що робить його щасливим.